Статистика смертності від цирозу печінки в 9 країнах, засновані на різних джерелах та опублікованих даних:
- США. Смертність: Близько 35 000 смертей на рік. Частота: 10,6 випадків на 100,000 населення.
- Україна. Смертність: Близько 8,500 – 11,000 смертей на рік. Частота: 20-25 випадків на 100 000 населення.
- Німеччина. Смертність: Близько 10 000 смертей на рік. Частота: 12 випадків на 100 000 населення.
- Франція. Смертність: Близько 7000 смертей на рік. Частота: 11.3 випадки на 100,000 населення.
- Велика Британія. Смертність: Близько 4500 смертей на рік. Частота: 8 випадків на 100 000 населення.
- Індія. Смертність: Близько 100 000 смертей на рік. Частота: 7-8 випадків на 100 000 населення (з урахуванням високого загального населення).
- Китай. Смертність: Понад 300,000 смертей на рік. Частота: 22 випадки на 100,000 населення.
- Японія. Смертність : Близько 30,000 смертей на рік. Частота: 12 випадків на 100 000 населення.
- Бразилія. Смертність: Близько 15 000 смертей на рік. Частота: 7.5 випадків на 100 000 населення.
Ці дані надають загальну картину захворюваності та смертності від цирозу печінки у різних країнах, проте важливо враховувати, що ці показники змінюються залежно від року та джерела даних.
Цироз печінки є причиною 85-95% летальних випадків при хронічних захворюваннях печінки, а також найчастішою причиною смерті серед непухлинних захворювань органів шлунково-кишкового тракту.
Дослідження in vivo та in vitro показали, що оксидативний стрес та пов’язане з ним ураження печінки можуть бути одним із механізмів патогенезу при цирозі та інших хронічних захворюваннях печінки. Посилення перекисного окислення ліпідів, яке спостерігається при хронічних захворюваннях печінки, часто не супроводжується адекватним підвищенням активності ферментів антиоксидантної системи, таких як супероксиддисмутаза та глутатіонпероксидаза. З огляду на це патогенетично обґрунтованим є призначення засобів для корекції дисбалансу окисних та антиоксидантних процесів при цирозі печінки. Як такий засіб може використовуватися медичний озон (озоно-киснева суміш).
Медичний озон – це озоно-киснева суміш, що складається з 0,05-10% озону і 99,95-90% чистого кисню, одержувана з надчистого кисню шляхом розкладання в слабкому електричному розряді. Ключовим аспектом в озонотерапії є парентеральне застосування малих доз озоно-кисневої суміші, оскільки у великих концентраціях озон є токсичним і поводиться як потужний окислювач.
В даний час визнано, що окисне ушкодження різних макромолекул, що становлять структурну основу всіх живих організмів (нуклеїнових кислот, білків, ліпідів), – це основний прояв так званого окислювального стресу. За останні десятиліття увага до вільних радикалів, як до високоактивних та деструктивних молекул, значно зросла, оскільки вони відіграють важливу роль у збереженні здоров’я та розвитку захворювань. Враховуючи біологічну роль молекулярного кисню, особливе значення надається вивченню його впливу, а також різноманітних високоактивних похідних, що об’єднуються під поняттям «активні форми кисню» (АФК). Живі організми часто піддаються токсичному впливу різних АФК як екзо-, і ендогенного походження. Однак у деяких випадках такий вплив може позитивно впливати на організм, наприклад, при використанні гіпербаричної оксигенації та озонування в терапевтичних цілях.
Оскільки при озонотерапії в організм вводяться активні форми кисню, важливо розглянути питання впливу озоно-кисневої суміші на індукцію прооксидантних процесів.
У численних дослідженнях показано, що терапевтичні дози озоно-кисневої суміші стимулюють антиоксидантну систему і, зрештою, знижують інтенсивність вільно-радикальних процесів. Механізм дії озоно-кисневої суміші можна описати так: під впливом озонотерапії відбувається початкова активація вільнорадикального окислення, що пояснюється введенням в організм озоно-кисневої суміші, вільних радикалів при внутрішньовенних краплинних інфузіях озонованого ізотонічного розчину хлориду натрію . Це швидко активує антиоксидантну систему захисту, яка, можливо, опосередковано стимулюється озоном. Передбачається, що антиоксидантна система активно працює на стадії активації процесів окислення перекисного ліпідів, перешкоджаючи утворенню і накопиченню продуктів перекисного окислення ліпідів, таких як малоновий діальдегід.
Озоно-киснева суміш, проникаючи всередину клітин, зв’язується з поліненасиченими жирними кислотами та утворює біологічно активні озоніди. Ці озоніди активують глутатіонову систему організму, що має потужний антиоксидантний ефект. Таким чином, одним із основних механізмів терапевтичної дії озоно-кисневої суміші є відновлення динамічної рівноваги між процесами перекисного окислення ліпідів та антиоксидантною системою захисту організму. Крім того, озонотерапія має різні метаболічні ефекти і впливає на різні точки організму, що підтверджено низкою досліджень. Застосування озоно-кисневої суміші активує макрофагальний захист, сприяє індукції цитокінів та позитивно впливає на мікроциркуляцію.
Методи озонотерапії для підтримки організму при цирозі печінки у МЦ “Альтернатива”
Озонотерапія використовується в підтримуючій терапії при цирозі печінки для покращення стану пацієнта та уповільнення прогресування захворювання.
- Озонована вода. Приготування озонованої води з низькою концентрацією озоно-кисневої суміші (1-3 мг/л) та її застосування внутрішньо.
- зменшення окисного стресу, поліпшення мікроциркуляції у шлунково-кишковому тракті та детоксикація
- Озонована олія. Використання озонованої оливкової олії для місцевого застосування або для внутрішнього прийому.
- антибактеріальна та протизапальна дія, поліпшення стану шкіри та слизових оболонок
- Інтравенозне запровадження озоно-кисневої суміші. Введення озонованого фізіологічного розчину (0,9% NaCl) у вену.
- покращення загального стану, активація антиоксидантної системи, покращення мікроциркуляції та підвищення загального рівня кисню в організмі
- Ректальні інсуффляції озоно-кисневою сумішшю. Введення озоно-ксилородної суміші через ректум за допомогою спеціального пристрою.
- покращення функції печінки, зменшення запалення та токсичності в галузі кишечника, покращення обмінних процесів
- Велика аутогемоозонотерапія. Процедура, при якій кров пацієнта поєднується з озоноо-кисневою сумішшю і повертається назад у кровотік.
- покращення стану крові, активація клітинного метаболізму, зниження рівня токсичних продуктів у крові
- Зовнішнє застосування озонованих олій та розчинів. Використання озонованих розчинів або олії для зовнішнього застосування на шкіру.
- покращення стану шкіри, зменшення симптомів запалення та екземи, пов’язані з цирозом
- Масаж із озонованими маслами. Використання озонованих масел для проведення масажних процедур.
- покращення кровообігу, зменшення набряків та больових відчуттів, стимулювання обмінних процесів
Рекомендації щодо застосування озонотерапії при цирозі печінки
- Консультація з лікарем перед початком озонотерапії, особливо за наявності цирозу печінки, щоб уникнути побічних ефектів та ускладнень.
- Комплексний підхід. Озонотерапія – частина комплексної програми лікування, що включає методи детоксикації орагнізму, проведення протипаразитаної терпії в стаціонарі медичного центру “Альтернатива” (амбулаторно), медикаментозну терапію, дієту та інші підтримуючі заходи.
- Моніторинг. Регулярне медичне спостереження та моніторинг стану пацієнта необхідні для оцінки ефективності та коригування терапії.
Матеріал та методи дослідження ефективності застосування озонотерапії при цирозі печінки
- Ціль – оцінити зміни деяких біохімічних показників окислювального стресу та антиоксидантних механізмів організму при цирозі печінки у людини, а також вплив курсу озонотерапії на баланс цих показників.
- Матеріал та методи. Об’єктом дослідження були пацієнти з підтвердженим діагнозом цирозу печінки (n=15). Після встановлення діагнозу пацієнтам експериментальної групи проводився курс озонотерапії. Потім у пацієнтів брали зразки крові та тканин печінки для аналізу маркерів окисного стресу та антиоксидантних механізмів.
- Результати. При цирозі печінки у пацієнтів спостерігається статистично значуще підвищення показників маркерів окислювального стресу та зниження активності антиоксидантних ферментів порівняно з нормальними показниками (p=0,009). Курс озонотерапії при цирозі печінки призводить до статистично значущого зниження більшості показників окислювального стресу (p=0,009) і підвищення активності антиоксидантних ферментів і деяких неферментативних антиоксидантних механізмів (p=0,016 для концентрації протеїнових сульфгідрильних груп в 0=0) порівняно з контрольною групою пацієнтів (з цирозом печінки без терапевтичних дій).
- Висновок. При цирозі печінки спостерігається статистично значуще підвищення показників окисних процесів та зниження активності антиоксидантних ферментів у порівнянні з нормальними показниками. Курс озонотерапії при цирозі печінки позитивно впливає на дисбаланс окисних та антиоксидантних процесів, що проявляється статистично значущим зниженням рівня більшості досліджених маркерів окисного стресу та підвищенням активності антиоксидантних ферментів.
Для оцінки впливу озонотерапії на показники прооксидантної та антиоксидантної систем організму при цирозі печінки використовувалися білі щури-самці лінії Вістар (n=15).
Експериментальні дослідження проводилися відповідно до наказу Мінвузу СРСР №742 від 13 листопада 1984 р. «Про затвердження правил робіт з використанням експериментальних тварин», Конвенцією щодо захисту тварин, які використовуються в експерименті та інших наукових цілях, прийнятої Радою Європи у 1986 році, а також згідно «Положення про порядок використання лабораторних тварин у науково-дослідних роботах та педагогічному процесі Гомельського державного медичного інституту та заходи щодо реалізації вимог біомедичної етики», затвердженого Вченою Радою ДДМУ №54-А від 23.05.2002 року, та вимог, що регламентують роботу з експериментальними тварин.
Для моделювання цирозу печінки у щурів використовувалася власна токсико-аліментарна модель.
Суть моделі полягала в наступному:
- Пацюкам протягом 8 тижнів вводили внутрішньочеревно 50% розчин CCl₄ в оливковій олії в дозі 0,5 мл/кг маси тіла двічі на тиждень і розчин тіоацетаміду в дозі 100 мг/кг один раз на тиждень.
- Щодобово з кормом тваринам вводили 5 г топленого свинячого сала, а також додавали до питної води 5% розчин спирту етилового. Цей спосіб дозволяє підвищити відтворюваність цирозу печінки, скоротити час моделювання та досягти стійкішого результату з меншою оборотністю патологічних змін у печінці. На цю модель було отримано позитивний результат попередньої експертизи за заявкою на патент Республіки Білорусь на винахід № 20160406 від 20.11.2016.
Експериментальних тварин розділили на 3 групи: дві контрольні та одну експериментальну. Моделювання цирозу печінки проводили у щурів груп 2 та 3.
Озонотерапія здійснювалася шляхом внутрішньочеревного введення стерильного озонованого фізіологічного розчину (0,9% розчин хлориду натрію). ОФР (озонокиснева суміш) отримували шляхом барботування стерильного фізіологічного розчину озонокисневою сумішшю з концентрацією озоно-кисневої суміші на виході з озонатора від 1 до 10 мг/л. Озонування проводилося на медичній озонотерапевтичній установці УОТА-60-01 “Медозон”. У дослідженні використовувався ОФР у концентрації 5 мг/л. Після озонування отриманий розчин вводили щурам шляхом внутрішньочеревної ін’єкції інсуліновим шприцом під короткочасним масковим наркозом. Озонотерапію проводили курсом із 5 процедур, які виконували щодня в один і той же час.
Об’єкт та методи дослідження
Об’єктом дослідження було обрано сироватка крові та зразки печінки щурів. Після завершення експерименту кров збирали одноразові поліпропіленові пробірки (SARSTEDT) і витримували при температурі 4°C протягом 1 години. Для отримання сироватки кров центрифугували (2000g, 20 хвилин, 4°C), потім поміщали сироватку в мікропробірки (Eppendorf) і зберігали при -80°C до моменту використання.
У сироватці крові визначалися такі показники: концентрація ТБК-активних продуктів (Thiobarbituric acid reactive substances, TBARS), кінцевих продуктів окислення білків (advanced oxidation protein products, AOPP), карбонілів білків, активність глутатіонпероксидази. Концентрація загального білка у сироватці визначалася біуретовим методом, використовуючи тест-систему відповідно до інструкції виробника.
Зразки тканини печінки негайно заморожували рідкому азоті і зберігали при -80°C до використання, не допускаючи передчасного розморожування. Розморожування проводилося в крижаному фізіологічному розчині. Підготовлені зразки тканин подрібнювалися на льоду та гомогенізувалися у гомогенізаторі Поттера-Ельведжейма. Співвідношення тканина: буфер становило 1:9 (маса: обсяг). Використовувався 10 мМ Na-фосфатний буфер (рН 7.0) із додаванням коктейлю інгібіторів протеаз (Sigma P8340). Гомогенат центрифугувався (20000g, 10 хвилин, 4°C) для одержання постмітохондріальної фракції тканин (цитозоль + мікросоми). Отриманий супернатант поміщали мікропробірки (Eppendorf) і зберігали при -80°C до використання. В отриманих зразках визначали концентрацію ТБК-активних продуктів, карбонилов білків, кінцевих продуктів окиснення білків, активність глутатіон-S-трансферази, супероксиддисмутази, а також концентрацію протеїнових сульфгідрильних (-SH) груп. Концентрація білка у постмітохондріальній фракції тканини печінки визначалася методом Лоурі, а розрахунок активності ферментів здійснювався згідно з методикою.
Вимірювання оптичної щільності та інтенсивності флуоресценції виконували на мікропланшетному рідері Tecan Infinite M200 (Tecan Ltd., Швейцарія) з використанням 96-лункових мікропланшетів (SARSTEDT та Greiner Bio-One), а також спеціалізованого програмного забезпечення Tecan Magellan (v 6.6).
Аналіз та обробка даних проводилися з використанням пакету програм Statistica 8 (Statsoft, США). Для оцінки різниці між показниками експериментальних груп використовувалися непараметричні методи. У разі порівняння двох незалежних груп застосовувався критерій Манна-Уітні, а порівняння трьох незалежних груп — критерій Краскела-Уоллиса. Статистично значущі результати вважалися при p<0,05.
Характеристика експериментальних груп
Експериментальних тварин розділили на 3 групи:
- Група 1 – контрольна (n=5). Здорові тварини, яким не проводили моделювання цирозу печінки. Ця група використовувалася для визначення «нормальних» показників маркерів окислювального стресу та антиоксидантних механізмів та їх порівняння з показниками інших груп.
- Група 2 (n = 5). Після моделювання цирозу печінки щурам припиняли токсичну дію та вводили стерильний ізотонічний фізіологічний розчин у кількості 1 мл протягом 5 днів. Ця група служила контрольною по відношенню до експериментальної групи 3.
- Група 3 (n = 5). Після моделювання цирозу печінки щурам вводили стерильний озонований ізотонічний фізіологічний розчин протягом 5 днів для оцінки впливу озонотерапії на показники окислювального стресу та антиоксидантних механізмів.
При експериментальному цирозі печінки відзначається статистично значуще підвищення показників окисних процесів та зниження активності антиоксидантних ферментів порівняно з нормальними показниками. Цей дисбаланс свідчить про порушення нормальних механізмів захисту організму від вільнорадикальних ушкоджень.
Курс озонотерапії позитивно впливає на цей дисбаланс. Під впливом озонотерапії відбувається статистично значуще зниження рівня більшості маркерів окислювального стресу. Одночасно відзначається підвищення активності антиоксидантних ферментів, що вказує на відновлення балансу між окислювальними та антиоксидантними процесами в організмі. Ці зміни підтверджують ефективність озонотерапії у поліпшенні стану організму при цирозі печінки та відновлення його антиоксидантного захисту.
Дослідження проводили Гомельський державний медичний університет, м. Гомель, Республіка Білорусь. Інститут радіобіології НАН Білорусі, м. Гомель, Республіка Білорусь.
